Ми живемо так, ніби це не наше справжнє життя, ніби це якась репетиція перед виходом на сцену, ніби там, десь за поворотом нас очікує цей вихід під яскраві софіти.
А між тим життя спливає і воно у нас одне-єдине, а тому має текти крізь нас, переливатись усіма барвами та емоціями, радіти хвилями та неймовірними пейзажами, має танцювати всередині нас, а не десь збоку. А якщо натикати всередині знаків стоп! увага! тупик! задній хід! то щезне оце внутрішнє - з різнокольоровими рибками, допитливими жабками, крабиками і перевернутими хмарами - і вода стає дистильованою, мертвою, без смаку. Ну і для чого тоді таке життя? Текти крізь тебе і всього боятися. Так, у кожного з нас у цьому житті є свої правила, установки, стопи, своя думка, особистий досвід. А тому давати запит на лоцмана, який проведе нас незнайомими водами, ми маємо самостійно. В будь-який момент, коли відчуємо потребу, коли відчуємо, що ми готові - жити це життя, відчувати, як тече воно крізь нас перевернутими хмарами та різнокольоровими рибками. А не унило стоїть десь на сірій обочині, боячись сказати слово "хочу".
Немає коментарів:
Дописати коментар