1. Безумовне прийняття. Дитина, немов повітря, потребує міцної прив’язаності да батьків і відчуття непорушності зв’язку з ними. Це її базова потреба в безпеці. Тому батькам у жод­ному разі не можна карати своїх дітей ігноруванням, не погрожувати відторгненням і завжди йти на контакт із дітьми першими. Дитині необхідні «очі, які дивляться на неї з любов’ю», у яких вона бачитиме своє відображення і навчатиметься розуміти, якою вона є насправді. Так у дитини формується уявлення про себе та свої можливості, її довіра до світу, вона отримує можливість зростати і розвивати свій потенціал.

Окрім цього, стабільні взаємини з батьками дають, дитині можливість сформувати в дорос­лому віці глибокі, надійні і довірливі взаємини з іншими людьми. Адже бути в здоровому зв’язку з іншими, відчувати емоційну близькість – це потреба кожної людини на все життя. Коли ця потреба не задовольняється – автоматично активізується система тривоги. Якщо батьки виховують дитину, «дозуючи» любов, – це неодмінно негативно вплине на її самооцінку й почуття безпеки. Тому батькам не варто транслювати дитині, що вона хороша тільки тоді, коли добре вчиться, гарно поводиться тощо.

2. Безпечні умови вдома. Дитині вкрай важливо, щоб її рідні стіни надавали їй максимальну безпеку – як у фізичному, так і психологічному сенсі. Сімейні пра­вила і стиль взаємодії мають передбачати потреби дитини у відпочинку, грі, турботі. Важливо з повагою ставитися до приватно­го простору і речей дитини, навіть дошкіль­ного віку. Якщо немає можливості облаштувати для неї окрему кімнату, слід створити таку зону, де б дитина відчувала самостій­ність: розкласти речі за власним бажанням, відпочити наодинці. Особливе значення для відчуття безпеки і комфорту для дитини має сприятливий сімейний клімат: доброзичли­ві взаємини між усіма членами родини, на­явність сімейних розваг і проведення часу разом.

3. Ритуали, режим дня. Для стабільного емоційного стану та зниження тривоги дитині потрібно більше інформації про те, що відбувається навколо, тобто має бути досить чіткий розпорядок дня. Те, що можна запланувати, – батьки мають запланувати. Потрібно обов’яз­ково попереджати дитину про зміни в планах. Режим дня дає відчуття передбачуваності, ста­більності, повторюваність дій створює в дітей ілюзію контролю. Важливо також організувати в родині ритуали, наприклад, вечірні ритуали перед сном. Надзвичайно важливими є і сімейні традиції – вони не лише допомагають знизити тривожність, а й сприяють згуртованості членів родини, укріпленню сім’ї.

4. Ігри. Для дітей важливою є ігрова діяльність. Завдяки грі можна безпечно програти все, що тривожить і викликає в дитини фрустрацію. Ігри в хованки, допоможуть калібру­вати тривогу. Батьки не мають боятися таких ігор – вони допомагають дітям доторкнутися до того, що їх тривожить і дають змогу трансформувати свої страхи. Активні ігри (боротьба, ігри з м’ячем) також дадуть простір для виходу з фрустрації.

Як уже зазначалося, дитина з високим рівнем тривожності не відчуває себе в безпеці. Тому дуже важливо дати їй можливість відчути себе захищеною, допомогти встановити довірливі взаємини з оточенням. У цьому може допомогти тактильна взаємодія. Добре, якщо батьки частіше обніматимуть дитину, гладитимуть по голові, робитимуть їй масаж. Це зміцнить зв’язок між дитиною та батьками і допоможе їй відчути себе більш захищеною.

5. Творчість. Добре знижувати рівень тривожності допомагає творчість. Для цього можна застосовувати ігри з тістом, пластиліном – ліпити можна будь-що, навіть свої страхи. Ма­лювання – фарбами, пальчиками, долоньками – також чудовий спосіб вивільнити в дитини тривогу та розслабитися.

На папері можна відобразити всі ті страшні образи, які дитина часто не може усвідомити й сформулювати словами. Батьки можуть попросити дитину намалювати свій страх. Страх можна зобразити як істоту, предмет або явище природи. Іноді дитині допомагають уявити страх навідні запитання: «На що схожий твій страх?», «Як він виглядає?», «А як тобі страш­но?», «А який він, твій страх?», «Якщо б він був твариною, то якою?». Потім можна запропонувати зробити його веселішим – домалювати страшному монстру смішне обличчя або милі вуса. Головне – дати волю своїй фантазії і зробити страх смішним. Такі метаморфози допомагають дітям поглянути на ситуацію з різних боків.

Можна намалювати відчуття страху, що виникає в тілі. Якщо дитина під час розмови часто описує свої внутрішні відчуття: «все похололо», «серце в п’ятки пішло», «язик онімів», – потрібно запропонувати їй намалювати ці самі відчуття. Наприклад, на схематичному ма­люнку тіла, на самому тілі дитини або як образ відчуття (відчуття холоду можна зобразити як відро з льодом).

6. Екологічність вираження емоцій. Танці, співи, малювання, домашній спорт, можливість пововтузитись, поду ріти разом усією родиною, побитися подушками, пограти у квача, побриз­катися водою, покричати – усе це хоро­ші, безпечні й екологічні способи для вираження емоцій як для самих дітей, так і для батьків. Водночас батьки мають бути готові до того, що гормон стресу кортизол виходить з організму людини через сльози.Саме сум, сльози печаль можуть допомогти зберегти емо­ційну рівновагу, підвищити психологічну стійкість, адаптуватися до нових умов життя. Тому можна поплакати як дорослим, так і дітям.